Громадянська війна вважається найкривавішим конфліктом за всю історію США. Під час завершального її етапу, 25 листопада 1864 року, група з восьми повстанських солдатів Конфедерації підпалила 19 готелів, театр і музей у невдалій спробі спалити Нью-Йорк. Мета полягала в тому, щоби перевантажити протипожежні ресурси міста, розподіливши вогонь по всій його території. Докладніше про передумови, причини й наслідки диверсії читайте далі на manhattanyes.
Коротко про війну
Громадянська війна тривала з квітня 1861-го по травень 1865 року між Конфедерацією (південні штати) та Союзом (північні штати). Конфедерація повстала проти Союзу через економічні й політичні причини, зокрема рабоорієнтованість. Закінчився конфлікт поразкою конфедератів. Внаслідок боїв загинуло приблизно 658 000 осіб, а ще 420 000 отримали поранення. У складі Союзу воювали орієнтовно 370 000 жителів Нью-Йорку – кожен 5-й чоловік штату!
Хоча війна не розв’язала всіх проблем, але деякі суперечності все ж вдалося подолати. Зокрема, 13-ю поправкою до Конституції США була закріплена заборона рабства, що набула чинності 18 грудня 1865 року. Крім того, у країні були створені умови для прискореного розвитку промислового й сільськогосподарського виробництва, освоєння західних земель та зміцнення внутрішнього ринку.
Передумови підпалів
8 листопада 1864 року відбулося переобрання Авраама Лінкольна на посаду президента США. Перед цим адміністрація Лінкольна направила тисячі федеральних військ до міста Нью-Йорка, щоби забезпечити мирне проведення виборів. Водночас на Півдні уряд Конфедерації відчував запах поразки, а тому, вдавався до партизанських дій на Півночі. Невелика кількість офіцерів Конфедерації восени поїхала до Нью-Йорка. Оскільки місто було заповнене солдатами Союзу, агенти Конфедерації могли лише змішуватися з натовпом і спостерігати за парадами зі смолоскипами, організованими на честь виборів.
Конфедерати розробили грандіозний план проникнення агентів у північні міста, серед яких Чикаго та Нью-Йорк, і вчинення масових підпалів. У день виборів вони змовилися зайняти федеральні будівлі, отримати зброю з арсеналів і озброїти натовп прихильників. Повстанці мали намір підняти прапор Конфедерації над мерією та оголосити, що Нью-Йорк вийшов із Союзу та приєднався до уряду Конфедерації в Річмонді. А втім, голосування в Нью-Йорку пройшло спокійно. Змовники вирішили перенести бунт на кілька тижнів пізніше.
Диверсія
25 листопада 1864 року восьмеро чоловіків гуляли вулицями Мангеттена. Група називала себе «Армією Конфедерації Мангеттена». Розділившись, повстанці пішли до готелів зі своїх наперед складених списків, де зняли номери. Згодом, перед 9 годиною вечора, було виявлено, що в St. James Hotel горить одна з кімнат. Через кілька хвилин стало відомо про пожежу в Американському музеї Барнума. Приблизно тоді ж горіли чотири номери St. Nicholas Hotel. Ще через деякий час у вогні опинилися Lafarge House, Metropolitan House, Brandreth House, Frenche’s Hotel, Belmont House, Wallack’s Theatre та інші будівлі. А втім, пожежі вдалося швидко загасити.
Чому план провалився?
Як писала газета «Нью-Йорк таймс», план був чудово продуманий і, очевидно, підготовлений дуже ретельно. Якби його вдалося втілити в життя так, як передбачалося із самого початку, жодна людська сила не змогла б врятувати місто від знищення.
Підпали здійснювалися за допомогою грецького вогню – горючої суміші, яка застосовувалася у військових цілях у Середні віки. Повстанці найняли аптекаря на пенсії для виготовлення пляшок із запалювальною речовиною. Вони підпалювали насамперед готелі, щоби завдати найбільшої шкоди діловому району Бродвею. Вважається, що солдати розпочали операцію ввечері, а не вночі для того, щоби дати людям можливість втекти. Їхньою метою було створення в місті хаосу, а не знищення людських життів.
Грецький вогонь – суміш негашеного вапна, селітри, бітуму, сірки, смоли та пеку. Повстанці ходили від готелю до готелю, де залишали горючі матеріали в приміщеннях із зачиненими вікнами та дверима. У цьому, власне, і полягала їхня основна помилка. Річ у тім, що грецькому вогню для горіння потрібен кисень, тому в закритих приміщеннях він поширювався повільно або й не поширювався взагалі.
Відплата за скоєне
Союз відразу ж зрозумів, що підпали були змовою Конфедерації, і влада почала полювання на злочинців. Вдалося спіймати лише Роберта Кобба Кеннеді, зокрема в Детройті. Його спільникам пощастило більше: вони успішно втекли до Канади. Стаття в «Нью-Йорк таймс» від 28 лютого 1865 року описала Кеннеді як «чоловіка приблизно 30 років із надзвичайно непоказним виглядом». Відомо, що він не завершив здобуття освіти у Вест-Пойнті через розумову або фізичну неспроможність.
Уродженець Луїзіани та офіцер Конфедерації, Кеннеді втік із військової в’язниці на острові Джонсон, де був ув’язнений, 4 жовтня 1864 року та попрямував до Канади. Там він приєднався до невеликої групи конфедератів. Їх направив до Канади президент Конфедерації Джефферсон Девіс для планування військових рейдів, які можна було б розпочати з політично нейтральної канадської землі.
Очікуючи на суд, Кеннеді зробив кілька безглуздих зізнань, які свідчили про його вину. Перед тим, як йому на обличчя наділи капюшон для страти, зловмисник трепетно заспівав стару ірландську застільну пісню з іронічною назвою «Trust in Luck». Перед стратою він зізнався, що спроба підпалу Американського музею Барнума була «просто безрозсудним жартом». Це сталося випадково, після того, як Кеннеді трохи випив.
Напади з півночі були організовані колишнім конгресменом від Міссісіпі Джейкобом Томпсоном за наказом Джефферсона Девіса. Відправлений до Канади, Томпсон провів останній рік війни, марно намагаючись організувати масові втечі конфедератів із таборів для військовополонених у районі Великих озер. Він рішуче заперечував будь-яку співучасть у підпалах північних міст. Наприкінці війни Томпсона та інших лідерів Конфедерації звинуватили в організації вбивства Авраама Лінкольна.
А втім, причетність до злочинів Томпсона так і не була доведена судом, тому після війни він втік до Англії, а потім – Канади. Коли ситуація дещо вщухла, він зрештою повернувся до Штатів та оселився в Мемфісі (штат Теннессі), де керував своїми великими володіннями. Там же і помер.
Один зі змовників, який успішно уникнув ув’язнення, Джон В. Гедлі, написав про свої пригоди десятиліттями пізніше. Хоча дещо з написаного здається фантастикою, але його розповідь про пожежі 25 листопада 1864 року загалом узгоджується з газетними повідомленнями. Гедлі зізнався, що займав номери в чотирьох окремих готелях, поки те саме робили його спільники в інших спорудах.
Він розпочав свою частину операції в знаменитому Astor House. Зокрема, Гедлі повісив постільну білизну на узголів’ї ліжка, а стільці, ящики комоди та умивальник склав на саме ліжко. Він накрив усе газетою, облив її скипидаром і висипав на купу пляшку грецького вогню. Ліжко одразу спалахнуло. Гедлі вибіг із кімнати, зачинивши за собою двері. Він дотримувався того самого методу в City Hotel, Everett House і United States Hotel. Загалом, виглядає на те, що змова спалити місто була дивним побічним ефектом останнього року війни.